Теоретичне обґрунтування проблеми

Одним із пріоритетних напрямків реформування освіти, висунутих державною національною програмою «Освіта. Україна XXI століття», визначено необхідність «досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів: української та іноземних мов»[1;14]. Саме уроки української мови та літератури здатні припинити руйнівні тенденції в мові, знайти нові шляхи пізнання мовних багатств, піднести національно-мовну свідомість індивіда. На цих уроках учитель може в повній мірі реалізовувати Закон «Про мови», Новий Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти 2011 р., Заходи щодо розвитку системи виявлення та підтримки обдарованих і талановитих дітей та молоді від 30.09.2010 р., Програму розвитку освіти міста Бердянська на 2013-2017 роки від 31.01.2013 р., наказ міськво від 04.02.2013 р. №37 «Про підготовку здібних і обдарованих учнів до інтелектуальних змагань» та Концепцію національно-патріотичного виховання дітей та молоді від 16.06.2015 р. №641, направлені на підняття престижу української мови, відродження національної культури й традицій нашого народу. 

Входження української освіти в Болонський процес, зміни в системі викладання шкільних дисциплін спонукають учителів до вдосконалення своєї методичної підготовки, зокрема до різкого посилення зорієнтованості на творчу педагогічну діяльність. Сучасна освіта потребує педагогів – творчих особистостей з високим рівнем здатності до продукування нових ідей, з нетрадиційним мисленням, готових швидко й оригінально розв’язувати навчальні проблемні задачі. Така внутрішня особистісна тенденція до творчого розв’язання проблем у психолого-педагогічній науці називається «креативність». Очевидним є те, що лише вчителі, які мають достатньо розвинені креативні якості, можуть досягти високої професійної майстерності й сформувати творчі особистості своїх вихованців, стимулювати зростання їхніх інтелектуальних сил і можливостей [11; 19].

Актуальність даної теми посилюється ще й необхідністю подолати уніфікований, унітарний підхід до навчально-виховного процесу, ураховуючи натомість інноваційні ідеї, національні традиції української методичної науки й педагогічної практики як минулого, так і сучасного, досвід зарубіжних колег.