Науково-педагогічна ідея досвіду

Національною доктриною розвитку освіти в Україні утверджено стратегію прискореного, випереджаючого, інноваційного розвитку освіти й науки, забезпечення самоствердження й самореалізації особистості. Місія школи полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині усвідомити суть свого життя, визначити й накреслити орієнтири власного майбутнього [5].

Усі наукові дослідження й педагогічна практика сучасної школи спрямовані на те, щоб роки перебування в школі були не підготовкою до життя, а власне життям. 

Питання розвитку обдаровання дитини, її здатності до творення цікавили й цікавлять багатьох вітчизняних і зарубіжних психологів та дидактів. Вони відзначають, що здатність до творчості не є явищем, властивим одиницям. За твердженням філософів і психологів, кожна особистість творчо обдарована. Більше того, лише у творчій діяльності індивід може самоздійснитися, розкрити культуротворчу силу власного „Я” [14]. Тому словесник має пропонувати виконувати завдання творчого характеру всім учням, незважаючи на рівень їхньої навченості. Доктор педагогічних наук Г. Токмань також вважає, що „спонукання до літературної творчості плідні в будь-якому разі: мала вірогідність того, що саме з цього учня виросте митець, але розвиток образного мислення і творчої уяви естетично збагатить будь-яку дитину і стане ґрунтом для її сходження на новий рівень розуміння художньої літератури” [24; 44].

Учений М. Алексєєв стверджує, що здібності й нахили учня до творення можна розвинути, сформувати, перетворити в постійне бажання творити [8; 19–20].

Заслуговує на увагу дослідження Д. Ельконіна, який твердить, що будь-яка діяльність, розпочавшись, не зникає..., а набуває нової, складнішої форми [13]. Тому вчителі-практики, спрямовуючи розвиток творчих здібностей учнів, повинні додержуватися принципів наступності та системності, враховуючи вікові особливості дітей. Завдання педагога – управляти процесами творчого пошуку, йдучи від простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності, розвивати його уяву, асоціативне мислення, прагнення постійно вдосконалюватися, розв’язувати дедалі складніші творчі завдання.

Проблемі розгляду акмеології як нової парадигми освіти присвячені дослідження А. Деркача, А. Бодалєва: «Предметом акмеології в широкому розумінні є об'єктивні й суб'єктивні фактори, що, взаємодіючи один з одним, сприяють або перешкоджають прогресивному розвитку дорослої людини, а також закономірності та механізми, що дозволяють дорослій людині досягати у своєму розвитку вершин, які позначаються терміном «акме». Акмеологія - наука, що виникла на стику природних, суспільних і гуманітарних дисциплін і вивчає закономірності й феномени розвитку людини на сходині її зрілості й особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку. До дійсного часу, окрім загальної акмеології, оформились такі галузі акмеології, як управлінська, педагогічна, військова, спортивна й ін.» [9;67]. Основні аспекти педагогічної акмеології розглянуті в роботі В. Максимової «Акмеологія: нова якість освіти»: «Акмеологія - це наука про якість людини та якість життя. Акмеологія освіти, у свою чергу, досліджує умови досягнення високої якості освітніх систем і розвитку суб'єктів освітнього процесу - вчителя й учня. Акмеологічний підхід до освіти стає особливо актуальним у зв'язку із загостренням проблеми якості сучасної школи»[17].

Методологічна база акмеології дає можливість для створення акмеологічної школи. Акмеологічна школа - це такий навчальний заклад, у якому створені всі необхідні умови для становлення й розвитку в усіх суб'єктів освіти уявлення про успіх, високі досягнення, необхідні для розвитку особистості й соціуму. В акмеологічній школі дитина розвивається як індивід, особистість, ураховуються її індивідуальні особливості, формуються духовні та моральні цінності, розвиваються творчі здібності, уміння соціалізуватись, будувати відносини в колективі та соціумі. 

Сьогодні необхідно відмовитися від репродуктивного засвоєння знань, перейти від інформаційно-накопичуваного навчання до особистісно-орієнтованого, компетентнісного, в основі якого - мотивація досягнення високих результатів, що складає «фундамент» готовності кожного учня до самоосвіти, саморозвитку, самореалізації. Слід перейти до тієї моделі навчання, у якій педагог (доросла особистість) і учень (зростаюча особистість) є рівноправними суб’єктами освітнього процесу. 

Реалізувати таку модель навчання, яка забезпечує досягнення результату, відповідного меті гуманізації, і підвищує якість освіти, дозволяють акмеологічні технології, основна задача яких - сформувати та закріпити у самосвідомості необхідність у саморозвитку й самореалізації. Акмеологічні технології спрямовані на цілісний і стійкий розвиток учнів, на досягнення успіху кожним школярем, на формування стійкої внутрішньої мотивації. 

Акмеологічні технології «співзвучні» багатьом іншим сучасним педагогічним технологіям, сильними сторонами яких є:

- орієнтація на досягнення особистісного успіху;

- розвиток і виховання на основі стійкої внутрішньої мотивації, пріоритету духовних і моральних цінностей;

- саморозвиток учня як суб’єкту пізнавальної діяльності, здатного до співпраці;

- тактика нарощування успішності з опорою на випереджаюче навчання.

Відмінною особливістю акмеологічних технологій є специфічні структурні компоненти - стадії саморозвитку учня:

- самоактуалізація, потреба в досягненнях;

- самоаналіз власних проблем і досягнень;

- самооцінка своїх результатів;

- самореалізація у творчості;

- саморегуляція своєї роботи;

- розвиток самосвідомості учня як суб'єкта освіти.

До акмеологічних можна віднести такі технології:

- технологія кооперативного навчання (Й.Г. Песталлоці);

- ігрові технології навчання (Д. Ельконін, В. Давидов);

- технологія розвивального навчання (Л. Виготський, Л. Занков, Д. Ельконін, В. Давидов);

- технологія формування творчої (креативної) особистості;

- тренінгові технології;

- технологія особистісно зорієнтованого навчання (І. Бех, О. Кононко, В. Рибалка, І.Якиманська);

- проектна технологія навчання (Джон Дьюї);

- технологія портфоліо;

- моделюючі технології;

- проблемно-пошукова технологія;

- технологія продуктивного навчання тощо.

Проблемі використання акмеологічних технологій навчання у контексті компетентнісно зорієнтованої освіти сьогодні приділяють багато уваги відомі науковці та педагоги. Серед великої кількості спеціальної методичної літератури варто виділити навчальні посібники І.В. Родигіної «Компетентнісно орієнтований підхід до навчання», Л.О. Лісіної «Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-методистом», О.О. Барліт «Формування професійної компетентності вчителя», що містять детально розроблені уроки української мови та літератури з використанням акмеологічних технологій, які спрямовані на ефективне засвоєння учнями навчального матеріалу, на розвиток творчих здібностей учнів.

Велику кількість інформації, необхідної для вчителя української мови й літератури, пропонують сучасні періодичні видання. Саме за допомогою них педагог може ознайомитися з новими документами, передовим досвідом та акмеологічними технологіями. Такі видання як «Дивослово», «Українська література в загальноосвітній школі», «Українська мова та література в школі», «Вивчаємо українську мову та літературу» та інші дають учителю української мови та літератури змогу вдосконалювати методику викладання й допомагають у самоосвіті. В останні роки методичні видання опублікували ряд статей, у яких досить детально характеризуються форми та методи активізації пізнавальної діяльності й творчих здібностей школярів на уроках. Досвідчені педагоги на сторінках газет і журналів діляться своїм досвідом і пропонують методичні рекомендації щодо проведення нестандартних уроків, які сприяють розвитку активної розумової діяльності школярів та формуванню компетентної особистості.